Джон Гуднаф: Нобелівський лауреат і піонер технології літієвих батарей

Джон Гуднаф, який отримав Нобелівську премію у віці 97 років, є свідченням фрази «Гуденаф» – справді, він був не просто «достатньо хорошим», формуючи як своє життя, так і людську долю.

Гуденаф, який народився 25 липня 1922 року в США, мав самотнє дитинство. Постійна загроза розлучення між його батьками та старшим братом, заклопотаним власним життям, призвела до того, що Гуденаф часто знаходив розраду на самоті, а компанію складав лише його собака Мак. Борючись із дислексією, його успішність у навчанні не була зірковою. Проте його любов до природи, яка виникла під час блукань лісами, лову метеликів і бабаків, виховала пристрасть до дослідження та розуміння таємниць світу природи.

Не маючи материнської ласки та зіткнувшись із розлученням батьків у вирішальні шкільні роки, Гуднаф був сповнений рішучості досягти успіхів у навчанні. Незважаючи на фінансові труднощі та потребу жонглювати роботами на неповний робочий день, щоб дозволити собі навчання в Єльському університеті, він вистояв у студентські роки, хоч і без чіткої академічної спрямованості.

Життя Гуденафа змінилося, коли він служив у військово-повітряних силах США під час Другої світової війни, а згодом перейшов, щоб займатися своєю мрією наукою в Чиказькому університеті. Незважаючи на початковий скептицизм з боку його професорів через його вік, Гуденаф не злякався. Його докторські дослідження з фізики в Чиказькому університеті та подальше 24-річне перебування в Лінкольнській лабораторії Массачусетського технологічного інституту, де він заглибився в рух літій-іонів у твердих тілах і фундаментальні дослідження в твердотільній кераміці, заклали основу для його майбутніх досягнень.

Саме нафтова криза 1973 року зосередила Гуденаф на зберіганні енергії. У 1976 році, в умовах скорочення бюджету, він перейшов до лабораторії неорганічної хімії Оксфордського університету, що ознаменувало значний поворот у його кар’єрі у віці 54 років. Тут він розпочав свою новаторську роботу над літієвими батареями.

Дослідження Гуденафа наприкінці 1970-х років, коли електронні продукти ставали популярними, мали вирішальне значення. Він розробив нову літієву батарею з використанням оксиду літію, кобальту та графіту, яка була більш компактною, мала більшу ємність і була безпечнішою, ніж попередні версії. Цей винахід зробив революцію в технології літій-іонних акумуляторів, зменшивши витрати та підвищивши безпеку, хоча він ніколи не отримував фінансової вигоди від цієї багатомільярдної індустрії.

У 1986 році, повернувшись до США, Гуднаф продовжив свої дослідження в Техаському університеті в Остіні. У 1997 році, у віці 75 років, він відкрив фосфат літію, заліза, дешевший і безпечніший катодний матеріал, який ще більше просунув технологію портативної електроніки. Навіть у віці 90 років він переключив свою увагу на твердотільні батареї, ставши прикладом навчання та прагнення протягом усього життя.

У 97 років, коли він отримав Нобелівську премію, це не був кінець для Гуднафа. Він продовжує працювати, маючи на меті розробку супербатареї для зберігання сонячної та вітрової енергії. Його бачення полягає в тому, щоб побачити світ без викидів автомобілів, мрію, яку він сподівається реалізувати за своє життя.

Життєвий шлях Джона Гуденафа, позначений невпинним навчанням і подоланням викликів, демонструє, що ніколи не пізно досягти величі. Його історія продовжується, оскільки він невпинно шукає знання та інновації.